Коментар Романа Зафійовського, члена Комітету підприємців Львівщини:

Як роботодавець, під час влаштування на роботу раджу усміхатись. І ця усмішка повинна бути щирою. Як на мене, це і є запорука вдалої співбесіди. Якщо людина веде себе впевнено, то це другий важливий пункт. Загалом до кожного роботодавці придивляються індивідуально, в залежності від тої посади, на яку претендує людина, зокрема йдеться про кваліфікаційні вимоги. Дуже важливо для мене, якщо людина раніше ще десь працювала, зателефонувати на попереднє місце її роботи, до попереднього роботодавця. Маю автосервіс. Для того, щоб працівнику можна було платити високу зарплату, потрібно піднімати ціни за послуги, а клієнт також не буде платити надто дорого. Виходить замкнене коло. На жаль, відповідно до нинішньої економічної ситуації, немає фізичної можливості платити високу зарплатню. Зі свого досвіду скажу, що мої основні інвестиції – це зарплата, амортизація існуючого бізнесу. І це гірка правда. Є ще одна проблема – кваліфікований, хороший працівник нині виїжджає за кордон. Неподалік від Львова є дружня Польща. В мене зараз всі прибиральниці збирають малину там. Чому? Бо не можу заплатити прибиральниці п’ять тисяч гривень у місяць. Не тому, що не хочу, а тому, що не маю звідки взяти ті гроші. Автослюсар у нас вважається високооплачуваним спеціалістом, але в тій же Польщі він може заробити удвічі більше, ніж у нас, виконуючи ту саму роботу. Щоби повернути наших робітників працювати вдома, не бачу інших способів, як підвищити їм зарплату. Кажуть, якщо ти задоволений своєю роботою, то ти зможеш поєднати три речі: перше – це хобі, друге – матеріальне заохочення, і третя річ – це задоволення від роботи. Та нині грошова мотивація найважливіша. Лише ріст економіки допоможе вирішити цю проблему. Що стосується нашої молоді і пошуку роботи. Вернуся до автосервісу. Ми тісно працюємо з нашими профтехучилищами, багато студентів проходять практику і тільки п’ять відсотків із них працюють за спеціальністю, проявляють бажання до роботи. Здебільшого йдеться про хлопців 19-20 років. Відповідно в цьому віці вони ще не до кінця визначились, чого хочуть. Вони також їздять на заробітки, в когось батьки в Європі, тож не мають тої фінансової потреби і мотивації працювати тут. Але ті, хто дійсно бажає навчатися, після училища – це цілком реально. Дехто в мене залишався після навчання, на жаль, декого в армію забрали, мобілізували. Думаю, що не повинно бути проблеми із праце­влаштування учасників АТО. Зараз у мене працюють двоє ветеранів бойових дій. Один із них після військового госпіталю. Вони всі адекватні, просто мають завищене почуття справедливості (у 90%). Їх треба просто зрозуміти. Людина, яка бачила війну, була поранена, зовсім по-іншому мислить. Чомусь учасників АТО бояться. Вже рік, як працевлаштовуються демобілізовані. Вони всі класні, хороші, просто невеликий відсоток з них мають, на жаль, психічні розлади. Саме тут і закладена проблема. Та це не моя справа, як підприємця, а соціальних служб. 80% бійців – в повному адекваті. От до мене місяць тому влаштувався хлопчина, в госпіталі пролежав три місяці, мав контузію, але це прекрасний працівник. Учасники АТО такі самі люди, як і ми.

Інформація з сайту http://www.lvivpost.net/lvivnews/n/36332