В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов’язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання такої допомоги. Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеність особи, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ. На даний час у відповідності до ч.1 ст. 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»: - «допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності»; ч. 2 цієї статті передбачає: «Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України». Ця норма суперечить ч.2 ст. 46 Конституції України, у відповідністю із якою право на дану допомогу гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків. З аналізу вищенаведених норм випливає те, що обов’язок роботодавця покладений на нього ч.2 ст. 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» є таким, що не відповідає Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, а отже має місце безпідставне зобов’язання роботодавців сплачувати допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання за перші п’ять днів за власний рахунок. Також в цьому контексті слід звернути увагу й на ту обставину, що структура зайнятих працівників за статевою ознакою в різних галузях промисловості – не є однаковою. Таким чином для тих галузей промисловості, на яких більшість працівників складають жінки характерним є надмірне фінансове навантаження, яке полягає у сплаті численних компенсаційних виплат в тому числі і пов’язаних з першими п'ятьма днями тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання. В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов’язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання такої допомоги. Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеність особи, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ. На даний час у відповідності до ч.1 ст. 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»: - «допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності»; ч. 2 цієї статті передбачає: «Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України». Ця норма суперечить ч.2 ст. 46 Конституції України, у відповідністю із якою право на дану допомогу гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків. З аналізу вищенаведених норм випливає те, що обов’язок роботодавця покладений на нього ч.2 ст. 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» є таким, що не відповідає Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, а отже має місце безпідставне зобов’язання роботодавців сплачувати допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання за перші п’ять днів за власний рахунок. Також в цьому контексті слід звернути увагу й на ту обставину, що структура зайнятих працівників за статевою ознакою в різних галузях промисловості – не є однаковою. Таким чином для тих галузей промисловості, на яких більшість працівників складають жінки характерним є надмірне фінансове навантаження, яке полягає у сплаті численних компенсаційних виплат в тому числі і пов’язаних з першими п'ятьма днями тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання. Комітет підприємців Львівщини ще раз наголошує, що держава як гарант соціальної справедливості має приймати і застосовувати справедливі рішення для всіх її учасників як до роботодавців так і до працівників. КПЛ-інфо