В Мінюсті переконані, що при інших умовах така діяльність порушує права і інтереси громадян, які охороняються законом і може кваліфікуватись як злочин, передбачений, зокрема, в статті 182 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, статті 189 – за вимагання, статті 335 – за примушування до виконання або невиконання громадянсько-правових зобов’язань. <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Крім того, Міністерство юстиції звернулось до Національного банку України з пропозицією ініціювати розгляд даного питання про колекторські організації на засіданні правління НБУ і прийняти міри банківського впливу і банківської регулювання.

Міністерство юстиції відмітило, що здійснення колекторської діяльності передбачає передачу банками цим організаціям права вимагати в інтересах банків виконання боржниками зобов’язань по кредитним угодам. В свою чергу, такі дії мають ознаки передачі банком колекторським організаціям своїх прав, які виникли на основі кредитного договору.

При цьому право на вимагання банк може передати по договору факторингу. Так, у відповідності з Цивільним кодексом України по договору факторингу (фінансування під уступку права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові засоби в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт передає або зобов’язується передати фактору своє правого грошової вимоги до третьої сторони (боржника) (стаття 1077).  В той же час Законом «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою (стаття 4). А стаття 5 даного закону передбачає право надавати фінансові послуги лише фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності. При цьому, фінансовими установами являються юридичні особи, які у відповідності з законом надають одну або декілька фінансових послуг і які внесені у відповідний реєстр в порядку, встановленому законом.

Крім того, Конституцією України встановлено, що збір, зберігання, використання і розповсюдження конфіденційної інформації про особу без її дозволу не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного благоустрою і прав людини (стаття 32).

Згідно Закону «Про банки і банківську діяльність» інформація що стосується клієнта і стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта і взаємозв’язків з ним або третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може нанести матеріальну або моральну шкоду клієнту, є банківською таємницею (стаття 60).

Так, однією з підстав, при наявності якої розкривається банківська таємниця, є письмовий запит або письмовий дозвіл власника такої інформації.

Джерело: http://www.chp.com.ua/index.php?code=6021&show_all=YESS