Мені сьогодні хотілося би зачепити тему інноваційних галузей і перспектив України в третьому тисячолітті. Підхід, коли ми розглядаємо ситуацію – «Влада і бізнес партнери» - вважаю неконструктивним – а що було раніше - вороги? Формула розвитку суспільства третього тисячоліття – «Відкрите суспільство,що спонсорує інновації».

Давайте поглянемо на інноваційний експортний потенціал Львова: на сьогодні на сайті developers.org.uaзареєстровано 28 компаній по розробці програмного забезпечення, з яких 21 майже 100% експортерами послуг закордон. З них більшість є представництвами закордонних компаній – російських, польських, ізраїльських, німецьких, шведських. Суто українські компанії в людському вимірі складають -35%. Переводячи на підхід банківського сектору, можна стверджувати, що Львів (та й Україна в цілому) інноваційну гру програла. Більшість інтелектуального потенціалу, який залишився в Україні, працює на розвиток інновацій закордон. Чи це страшно? Якщо оцінювати з точки зору України, як житниці і металургійної бази Європи, – то ні. Якщо з точки зору майбутнього наших дітей – то, фактично, ми за дешево продаємо свої мозки. Чи винні в тому компанії, що зайняті на аутсорсінг ресурсів? Ні. Вони просто скористалися тим, що безплатно валялося під ногами – інтелектом нації, і для виживання почали працювати на закордон. Як приклад, моя компанія, маючи в 98 році перше місце як найкраща софтверна компанія в Україні з інноваційною медичною системою, впровадженою в клініці реабілітації пана Козявкіна, і софтом для податкової і підприємств просто змушена була піти в аутсорсінг, маючи 0-вий фінансовий результат. Так зараз ми повертаємося – клініка Феофаня і 10 приватних клінік, автоматизація рухомого транспорту, портали для Українських держустанов зараз складають аж 5% в балансі підприємства.

Чи потрібна нам підтримка?

Якщо така, яка є – то ні. Краще без неї . Зміни до бюджету 2005 року створили парадоксальну ситуацію – на експорт послуг було накладено ПДВ. Це все рівно, що спробувати змінити закон Ома виключно для України, або в черговий раз створювати глобус України. Поясню – з точки зору економіки ПДВ – це замкнутий закон – його можна накладати тільки в тому випадку, коли є обернений прихід по компенсації; в іншому випадку він перетворюється в 20% податку на прихід.

В той час – Росія 6% для інноваційних компаній і спрощена система оподаткування в незалежності від розміру компанії. 3% соціальний податок.

Білорусь (Компанія «Іпам») – технопарк ім. Бацьки – на 10 років взагалі відсутність податків. Результат – найбільша компанія східної Європи, де тільки в Україні працює вже більше 600 людей.

Зараз в галузі у Львові більше 5000 людей, більшість яких з вищою освітою або студенти останніх курсів. Це приблизно 50 мільйонів експортних грошей в балансі міста. Якщо би ми заробляли на одного програміста, як в Чехії, Німеччині, то ці 50м перетворилися би в 500 мільйонів євро приходу тільки в місто щороку.

Експортний потенціал державних наукових установ полягає в основному в здачі в оренду площ підприємствам експортерам. Все інше – суцільна профанація. Боротьба за них йде як за потенційне місце для забудови житла або елементарного дерибану. Для прикладу можу навести випадок, коли в компанії Елекс розробили подібний по функціональній складності прилад двоє людей, на який в військовому інституті витрачають десятки років і 10 людей. В середньому наукоємна ефективність роботи в державних установах нижче разів в 20 – вони є абсолютно не конкурентноздатними. Треба терміново піднімати питання про їх приватизацію на основі концернів - 50% державі , 50 приватному бізнесу. Безумовно, якщо державі ще потрібна військова сучасна техніка.

Висновки :

- Підтримайте технопарки

- Зробіть нормальне інноваційне законодавство

- Приватизуйте інститути, що залишилися

- Проведіть тендери, які приводять до результатів, а не дерибану.

  Олексій Скрипник