Роблю я це тому, що ця історія отримала занадто великий розголос в деяких Інтернет-виданнях, на які я явно не розраховував, і не це було моєю ціллю. Дуже багато я про себе прочитав в Інтернеті за останні два дні. Мій образ коливався від образу героя Робін Гуда – мисливця за державними чиновниками, до «распоясавшегося беспредельщика» - вар’ята, що бігає по вулицях з домкратом і товче вікна службовим авто державних чиновників.

Мушу Вас розчарувати. Ані одне, ані друге немає нічого спільного з дійсністю. Я не займаюсь етичним вихованням наших чиновників (вважаю це справою безнадійною), і з головою в мене все в порядку. Принаймні крім пана Лило та його водія ніхто і ніколи на мене не скаржився. Але почнемо за порядком:

12 червня цього року, коли я підійшов до своєї машини я побачив, що вона заблокована іншою машиною, кому вона належить я не знав. На ній, знаєте, не написано, що вона належить голові, а з того, як вона була припаркована, я міг робити висновок, що вона могла належати якійсь іншій частині тіла.

Приблизно протягом десяти-п’ятнадцяти хвилин я намагався привернути увагу власника, б’ючи долонею по капоті і активуючи сигналізацію. Крім того, я запитував водіїв сусідніх машин, чи вони часом не бачили власника. Але всі мої намагання були марними. Нікому із своїми проблемами я не був потрібен: ні власнику автомобіля, ні представникам правоохоронних органів, яких в цей момент на площі біля обласної ради було чимало. Зрозумівши, що чекати милості немає звідки, я вирішив діяти сам. Мені треба було відкотити машину, щоб звільнити виїзд для свого авто, але для цього було потрібно зняти її з передачі. Відчиняти автомобілі за допомогою пилочки для нігтів я, на жаль, не навчився, тому мені прийшлось розбити скло на задніх дверях цього авто (найменше та напевне найдешевше). Але як тільки я це зробив, у ту саму секунду, з’явився водій автомобіля, ще з трьома чоловіками. Ще через секунду з’явились люди, які представились працівниками СБУ. Після них з’явились люди, які представились працівниками «Беркуту». Після цього з’явилась міліція. Після цього, хвилин через п’ять з’явився пан Юрій Лило, який щоправда не відразу зрозумів, що відбулось, але коли зрозумів, почав в хамському тоні звертатись до мене зі словами «ти що крутий, я тобі влаштую!» На що я чемно йому зауважив, щоб він мені не «тикав», я не його водій і взагалі з ним не знайомий, і відразу запропонував відшкодувати завдані збитки. Але шановному пану Юрію цього не було потрібно. Він вирішив мені щось довести. До мене він правда більше не звертався, але в міліції написав заяву. Потім я написав свої пояснення, і мене відпустили.

Чесно кажучи, я думав, що на цьому все й закінчиться, тому що я сподівався, що навіть для українського чиновника його добре ім’я варте більше, ніж триста гривень (приблизна вартість розбитого скла), а хамство і зневага до оточення не є тими чеснотами, якими варто хизуватись представнику влади. Але я помилився. Через п’ять днів після описаної тут події до мене подзвонив дільничий тієї міліцейської дільниці, де оформляли перше пояснення і запросив до себе у відділок. Виявилось, що водій пана Лила з ймовірними свідками згадав, що в момент нашого спілкування я вживав щодо них ненормативну лексику. Може мені цього і хотілось би, але я просто не встиг, тому що міліція з’явилась відразу, а як я писав вище, з головою в мене все добре.

Все-таки пан Лило вирішив мені щось довести, намагаючись оббрехати мене перед цим. Тоді я звернувся за підтримкою до Комітету підприємців Львівщини, членом якого я є з першого дня його існування, також будучи одним з ініціаторів його заснування. А однією з цілей цієї організації є нагадування владі, що не тільки чиновники ходять по землі, але й прості люди.

Після заяви КПЛ, яка була оприлюднена на офіційному сайті організації, в інших Інтернет-виданнях піднялася буря в склянці води, з якою я хочу закінчити раз та назавжди, тому і написав цю заяву.

І останнє. Ця справа має два аспекти. Перший: правовий. З ним все зрозуміло. Я винуватий, і, як завжди, готовий відповідати за свої дії. Другий: етичний. Тут все не так просто. Але роздуми на цю тему займуть багато місця і часу, тому на цьому і закінчимо.

З повагою, член Комітету підприємців Львівщини Віктор Світящук

p.s. членом ніякої іншої організації або партії я не є і наразі не планую вступати.