Комітет підприємців Львівщини нині чимось нагадує респектабельний гольф-клуб, в якому бізнесмени збираються, аби поспілкуватися з людьми зі схожим світоглядом. Хоча КПЛівці в гольф не грають, вони надають перевагу більш демократичному спорту – футболу. Футбол у середу й пиво у п’ятницю –для вічно зайнятих підприємців це непогана можливість зустрітися. Організація дозвілля своїх членів – такий пункт навіть є в статуті комітету.
КПЛ виник на хвилі «помаранчевої революції». Ідеологи комітету в той час піддалися загальній ейфорії, гадаючи, що відтепер і назавжди запанує вселенська справедливість. Дива не сталося, тож підприємці, що об’єдналися навколо КПЛ, пройшовши через розчарування постреволюційної доби, почали більш прагматично ставитися до свого об’єднання, змістивши фокус з глобальних проблем на локальні. Адже, якщо комітет не зможе допомогти вирішити проблеми своїм членам, то як він може дбати про інтереси всіх підприємців, міркують учасники об’єднання.
- Пане Ореньчук, КПЛ існує вже понад три роки. Чого Вам вдалося досягти за цей час?
- Якщо говорити про нашу історію, то ми відразу досягли значного успіху. На найближчих же виборах кілька наших членів стали депутатами різного рівня. Для організації, яка існувала на той момент якихось півтора року, це було суттєво.
- Ваша організація від початку ставила собі за мету «йти у владу»?
- Ні. Але це стало підтвердженням того, що КПЛ об’єднав людей активних. І кожен знайшов себе чи то в політиці, чи то в громадській діяльності.
Зараз ми всі якось переходимо від романтизму до прагматизму. Бо колись ми хотіли за один раз все змінити, все перебудувати.
- Ви справді вірили, що можна ось так, за один раз все радикально поміняти?
- Було бажання забезпечити справедливі умови для провадження бізнесу і почати жити по-новому. Звісно, так не буває. Ми це розуміли в глибині душі. Але хотілося вірити, особливо на хвилі революційного піднесення. Але пройшов час, ми усвідомили, що раптово нічого не зміниться. Разом з тим, немає розчарування – мовляв, нічого вже не вийде.
- Чи змінилася мета, яку ставить перед собою КПЛ?
- Ні. Ми всі хочемо побудувати середовище навколо себе в такий спосіб, щоб нам всім було комфортно жити.
- Нам всім – це кому?
- Членам організації перш за все. А також усім підприємцям, які пробують щось організовувати, не зважаючи на всі перепони та утиски.
- Тобто КПЛ націлений насамперед на захист інтересів своїх членів?
- Власне, найбільша проблема була в тому, що нам важко було визначитися: чого ж ми хочемо – загального блага для всіх чи для себе? Був навіть такий час, що ми займалися благом для всіх і забували про захист інтересів своїх членів, бо вважали, що соромно думати про свої конкретні інтереси, якщо можна за той час виправити загальне середовище.
Зараз ми почали більш реалістично дивитися на речі й розділили напрямки нашої роботи. Є щось, що ми повинні зробити для свого міста і держави в цілому. Є інтереси наших членів, які так само слід враховувати. Адже організація, яка не може захистити інтереси свого члена, не може братися за захист інтересів всього підприємництва. І є, крім того, наша приватна діяльність: нам комфортно час від часу зустрітися, разом попити пива, поганяти м’яча чи просто поспілкуватися, бо наші світогляди багато в чому схожі і нам приємно проводити разом час.
- Що Ви могли б зарахувати до своїх досягнень? Чи отримали Ви адекватний результат від Ваших дій?
- Ми сформували громадську раду підприємців при митниці. Багато наших членів до неї входили. Відтак ми маємо безпосередній вплив принаймні на місцеве керівництво митниці. Якщо комусь із наших членів митники намагаються перешкоджати, встромляти палиці в колеса, ми можемо якось посприяти, щоб такого не було.
Коли у 2005 році відбувалося «переформатування» митниці на загальнодержавному рівні, ми увійшли й до складу громадської ради при центральній митниці. Нам навіть вдалося оскаржити через суд введення попередньої декларації, попереднього повідомлення, які суттєво сповільнювали роботу митників при оформленні товару. Згодом все якось зійшло на пси, але на рівні регіону митниця ставиться до нашої організації з повагою і наших членів обслуговують без поборів та штучних перешкод.
Ми також ініціювали створення громадської колегії при обласній податковій. На початках третину членів цієї колегії становили члени КПЛ. Однак колегія працювала неефективно. Власне тому ми й вийшли з неї рік тому.
Але неефективність роботи колегії – це не вина керівництва обласної податкової. Проблема полягає радше в тому, що питання, які піднімалися на колегії, неможливо було вирішити на рівні області. Для цього потрібні зміни в законодавстві. А швидко змінити законодавство – надто складно.
– Але досвід громадської колегії при податковій Вас не зупинив. Нещодавно КПЛ виступив з ініціативою сформувати громадську раду при управлінні захисту прав споживачів. Вдалося?
- Керівництво управління каже, що розглядає це питання. І коли вони будуть створювати громадську раду, то обов’язково нас до неї залучать. Ось так звучить їх відповідь.
- А чи не здається Вам, що громадські ради при державних структурах виконують радше декоративну роль? Такі собі острівці громадянського суспільства в царстві бюрократії...
- Громадська рада – це дорадчий орган і законодавчого впливу вона не має. Багато залежить від позиції та поведінки керівника структури, при якій створена рада. Якщо він хоче, щоб це була ширма – то так воно й буде. Члени ради можуть хіба користати зі своєї публічності й скаржитися на бездіяльність чиновників.
Власне, єдина користь громадських рад – це те, що вони є трибуною, де ображений владою підприємець може висловити свою позицію і задати питання голові тої ж податкової чи митниці: «А що ж це таке діється? Як працюють ваші підлеглі?». І в одиничних випадках проблеми в такий спосіб можна вирішити.
- І часто підприємці звертаються по допомогу до громадських рад? Адже іноді простіше й дешевше вирішити якусь конфліктну ситуацію, заохотивши чиновника матеріально, ніж скаржитися і домагатися правди...
- Насправді це не так. В більшості випадків власне чиновники «заганяють» підприємців у ситуації, коли вони змушені шукати добрих стосунків з тим чи іншим інспектором, використовуючи недосконалість нашого законодавства.
- Ви перебуватимете на посаді голови КПЛ рік. Які у Вас плани?
- Я планую більш чітко структурувати роботу організації, розділити різні напрямки нашої роботи. Сьогодні в нас погано розвинуті контакти з міліцією. Ми пробували налагодити їх з попереднім керівництвом міліції, коли ще керував Віталій Максимов, але співпраця, на жаль, не вдалася. Сподіваюся, нам це вдасться зараз. Важливо мати можливість, коли з’являються системні проблеми, контактувати напряму з начальником обласної міліції. А також по аналогічній схемі необхідно контактувати з усіма чиновниками, які можуть впливати на ведення бізнесу
- Чи помітні якісь зміни в стосунках влади та бізнесу у Львові за останні роки?
- Після 2004 нам стало легше працювати з обласною владою. Ефективно чи ні – тяжко сказати. Але дотепер ми можемо сконтактувати практично з будь-яким чиновником обласного масштабу.
З містом ситуація трохи інша. З одного боку, з приходом нового мера контактувати в певних сферах стало легше, тим паче, що багато наших членів стали депутатами. Але в багатьох питаннях, в яких ми конфліктували з мером, нам, на жаль, кардинально змінити ситуацію не вдалося. Тобто контакти є, але суттєво впливати на рішення не дуже вдається.
- Якщо не брати до уваги владу, як загалом змінилося бізнесове середовище? Які нові можливості та загрози виникають для львівських підприємців?
- В цілому бізнес-середовище покращується. З’являється більше фінансових ресурсів, сюди приходять зі своїми грішми західні фонди та банки. Економіка зростає. Але це зростання спричиняє й певні проблеми. Найперша – дефіцит кваліфікованих кадрів, як робітників, так і інженерів. Зараз компаніям часто доводиться переманювати фахівців одна в одної, пропонуючи їм зарплати вищі, за реальну віддачу від їх праці. Щоб підготувати доброго фахівця, потрібні роки праці. А якість освіти донедавна в нас «кривала». Освіта загалом не була погана, просто вчитися студенти не дуже хотіли.
- Нині ситуація змінилася?
- Зараз випускники ВНЗ краще підготовані, ніж п’ять років тому. Але якість їх освіти все ж не дотягує до того рівня, який потрібен. Реально з групи в 20-30 осіб можна брати кілька осіб, і за ними вже зараз полюють, починаючи з третього курсу.
- Кадри – це зараз єдина проблема для бізнесу?
- Іншою значною проблемою є невпорядкованість правових відносин в країні. Особливо права власності. Дуже важливо для будь-якого бізнесу, який хоче вирости до світових масштабів, мати захищене право власності. Так, я з радістю продам певний відсоток своєї компанії іншій західній компанії, якщо вона дасть мені гроші на розвиток. Але я не можу цього зробити, бо право власності в нас до кінця не впорядковане. Тому є величезний ризик – прийде іноземець, вкладе гроші в моє підприємство, а потім не зможе отримати дивідендів. І юридично йому дуже важко буде на мене вплинути, бо права міноритаріїв в Україні погано захищені – як на рівні законодавства, так і з точки зору загальної моралі. В нас не прийнято виплачувати акціонерам дивіденди. А за рахунок чого сформовані найбільші наші статки? За рахунок тих самих міноритаріїв. Викупив у той чи інший спосіб контрольний пакет, розмив частку інших, потім за безцінь викупив решту акцій, а ні, то ні, ви собі там числіться в акціонерах, все одно дивідендів не отримаєте. Прибуток корпорації вимивається через підставні структури й інші власники нічого не отримують. Це стримує розвиток бізнесу, бо ніхто зі сторони в такі компанії не хоче вкладати гроші.
- А наскільки реально врівноважити права міноритаріїв та мажоритарників?
- Це реально зробити. Але потрібен час. Бо лише нормальних законів бракує. Доки критичній масі людей не стане зрозуміло, що їм вигідно мати чітке законодавство і його дотримуватися, доти ми житимемо в такому хаосі.
Розмовляла Парасковія ГОРОБЕЦЬ
Журнал "Діалог"