Нещодавно група знаних фахових львів’ян зорганізувалися довкола створення стратегії Львова та підписали “Унівську декларацію”, яка має стати поштовхом для об’єднання небайдужих до долі та майбутнього міста. Про сьогодення та проблеми, з якими доводиться мати справу галицькій столиці, “Газеті” розповів один з ініціаторів підписання декларації, відомий журналіст, віце-президент Фонду медіа-ініціатив Євген Глібовицький.
– Пане Євгене, кому належить ініціатива створити таку стратегію, і в чому вона полягає?
– Це ініціатива тих людей, які підписали декларацію. Полягає вона в тому, щоб повернути місто на карту світу. Львів мало помітний у міжнародному масштабі. Для цього місту слід відповісти на запитання: що воно може дати світові? Інше, не менш важливе: що Львів може дати Україні і що може дати собі?
Аби відповісти на ці запитання, зібралися декілька фахових науковців, кілька добрих підприємців, які мають досвід у різних сферах. До прикладу, історик Ярослав Грицак, який дуже добре знається на історії, чи Олександр Фільц, який має не одну публікацію про те, що таке Галичина і ким є галичани. Такі люди, як Олександра Бакланова, яка була однією зі співзасновників Києво-Могилянської бізнес-школи і є дуже добрим фахівцем-стратегом, вона нам дає сторонній погляд.
Ці люди й інші (адже це відкритий проект) можуть долучитися до формування того, яким Львів буде завтра.
– На вашу думку, що Львів може дати світові, Україні та, зрештою, собі?
– Це питання, на яке через декілька років хотів би отримати відповідь. Можемо мати певні гіпотези, але ще не знаємо чіткої відповіді. Львів наразі не може бути фінансовим чи економічним центром, бо львівський бізнес мало в чому є глобально конкурентним. Та масова культура, яка є у Львові, не достатньо диференційована, щоб приваблювати. І так у всіх галузях.
Мусимо зрозуміти, ким ми є, що хочемо робити, в який спосіб і куди маємо рухатися. Тому перше, що зробили, – це провели дослідження, яке показало, що таке “львів’янин” сьогодні. Ми презентували його два тижні тому, “Газета” про це писала. На базі цього дослідження починаємо працювати з науковцями, щоб випрацювати стратегію.
– Яких саме секторів життєдіяльності Львова торкатиметься стратегія розвитку міста?
– Абсолютно всіх аспектів життя міста. Починаючи з того, чому мешканці достатньо чи недостатньо щасливі, й закінчуючи середнім заробітком львів’ян і сумою, яку в середньому має витрачати турист.
Останній аспект можу пояснити з власного досвіду. Декілька місяців тому поїхав у Жовкву. Вона після реставрації дуже гарна, все там красиво. Але не зміг витратити навіть двадцять гривень. Просто немає де: немає кнайп, паркінгу, розваг. Ніде купити мапу, якісь сувеніри. Якщо жовківчани не живуть з історичної Жовкви, то це означає, що ті пам’ятки рано чи пізно занепадуть, бо вони не потрібні, не затребувані.
У Львові дуже багато говорять про те, як розвивався Вроцлав. Але Вроцлав – не один. До прикладу, в 1960-х роках ламав себе Лондон, щоб стати світовою фінансовою столицею. І це були дуже складні, болісні реформи. Декілька років тому важких трансформацій зазнав Більбао, а перед тим Барселона. Міста змінюються, і після змін вони або стають цікавими світові, або не стають, якщо обрані стратегії були помилковими.
– Скептики можуть закинути ініціаторам Унівської декларації причетність до “активної” підготовки Євро-2012 у Львові. І, таким чином, до обслуговування чиїхось приватних інтересів.
– Чемпіонат почнеться і закінчиться, а життя триватиме. Такі речі, як стратегія, не роблять під одну подію. Тому твердження про підлаштування нашої роботи до Євро-2012 – наївні та непрофесійні.
Те, над чим ми працюємо, – це та стратегія, з якою місто, сподіваюся, проживе наступні 20, 30, 40 років. Пригадую, півтора року тому, коли був ажіотаж довкола святкування 750-річчя Львова, я і Святослав Вакарчук казали, що ми повинні зустріти ювілей не для свята, а для того, щоб місто отримало поштовх, аби кожен наступний рік був кращим за попередній, щоб місто взялося за власний маркетинг, розбудову, структурування своєї економіки.
– Та будь-яка ініціатива такого штибу може закінчитися статусом “дорадчості”.
– Це вже громада вирішуватиме. Наше завдання – зробити і подати. А тоді фахівці оцінюватимуть, добре зробили чи зле. Ми ж не робимо стратегію за бюджетні гроші. Таким чином, це наша офіра громаді.
– Однак у нас влада зазвичай відділена від громади, а остання не має суттєвих важелів впливу на своїх обранців, на яких, власне, і покладено функції реалізації таких програм.
– Гадаю, львів’яни абсолютно свідомі й щоразу, коли голосують, розуміють, що роблять. А далі через протести, пресу чи громадські організації мають змогу доносити свою думку та бути почутими.
– Чи існують орієнтовні часові рамки розробки цієї стратегії, на скільки часу розраховано її втілення?
– Це кілька років. Усе залежить від того, скільки буде ресурсів, у тому числі й людських, наукових. Зрештою, скільки буде відповідних знань. Щоб Львів змінився, потрібно, щоб змінилися цінності в самих львів’ян. А для цього треба, щоб трансформувалося багато переконань, які існують нині.
Розмовляв Богдан Юрочко, "Львівська газета"