У кав’ярні «Соната», що на Валовій, - людно.Дехто просто п’є каву та читає ранкову газету, дехто снідає та планує свій день. Пані Ліля запрошує до себе в кабінет. Перепрошує за тісні умови, каже, оскільки кав’ярна розширюється, тимчасово перемістився і кабінет директора, проте так звані незручності для інтерв’ю тільки плюс, адже чимало людей мріють побувати по інший бік барної стійки чи там, де ще тільки плануються певні кулінарні шедеври чи цікавинки львівської кнайпи. Місця зайняті, диктофон включений, розмова починається.

Бізнес: від витоків і до сьогодні

Поговоримо про Ваш бізнес, скільки років Ви присутні на цьому ринку. З чого все починалось і як почуваєтесь зараз?

Десять років. З 1996 року. В принципі бізнес йде успішно. До того був книжковий бізнес. Це була букіністична торгівля антикварною книгою. Але оскільки це були часи, коли той, хто мав гроші, не читав, а хто читав, той не мав грошей купувати книги. На той момент книжковий бізнес занепадав, треба було щось робити, і от вирішили перепрофілюватися, хоча було важко, перш за все психологічно. Але…

Чому кав’ярня? Звідки така назва?

Назва зовсім випадкова. Просто треба було дати назву в той день. Був дуже великий список ймовірних назв, але їхала в машині, і попереду їхала машина  «Соната». Тоді до музики це не мало жодного відношення. А вже потім розпочали оформляти все в музичному стилі. Соната – як щось довершене.

Мандруючи вулицями, зараз бачу багато нових кнайп, кав’ярень та каварень. Як оцінюєте цей бізнес з позиції десятирічного досвіду? І яким, на вашу думку, він буде через 10 років?

Думаю, у Львові він завжди буде процвітати, адже Львів - це місто кав’ярень, воно було ним навіть за радянських часів. У Львові є звичка в усіх людей принаймні два рази на день випити кави і всі зустрічі проводити за кавою, але однозначно, що виживатимуть ті кав ’ ярні та ресторанчики, які обслуговуватимуть клієнтів на певному рівні. Це не є бізнес, який ти запустив і він працює собі, а ти приходиш раз в тиждень подивитися. Це є бізнес, який треба пильнувати, постійно дивитись і тримати на певному рівні. І дизайн, і кухня, і обслуговування мусять бути в комплексі на високому рівні.

Про КПЛ

Як Ви потрапили у Комітет підприємців Львівщини?

КПЛ організували, по суті, люди, що були на революції. Ми з друзями їздили спостерігачами в Одеську область, близько ста спостерігачів. Потім була революція і КПЛ.

Коли Комітет організовувався, там були тільки хлопці. Ми туди не йшли. А вже за півроку, коли зрозуміли, що дійсно вартує в тому брати участь і воно є цікаве – то за півроку, вступила. З рекомендаціями не було проблем, оскільки половина членів КПЛ знала по бізнесу або особисто, а інша половина - це ті люди з якими їздила на революцію.

Через два роки існування Комітету – чи актуальні ідея його створення? Чи, можливо, треба шукати якусь нову ідею?

Ідея хороша. Ідея працює. По великому рахунку, якщо організація два роки тримається – то вона працює. Може, просто треба почути більше думок, щоб кожен висловлював те, що його цікавить і як він це бачить.

Мене робота КПЛ влаштовує, і всі питання, які я особисто виносила чи на Раду, чи на Збори Комітету, як - от питання малих архітектурних форм, розглядалися і давали результат.

Розкажіть більше про себе, в цьому такому громадському ключі. Чи давно брали участь в громадському житті чи тільки після революції?

Це ні з чого не починалось. Людина або народжується лідером або ні. На жаль, я народилася трішки в інший час. Пласту в нас не було, це був час комсомолу, і своє лідерство можна було проявити саме там. Я була старостою класу, комсоргом класу та комсоргом школи. Ідеологія тут була ні до чого, мене цікавила більше організаційна робота. Потім я пішла на роботу і стала директором букіністичного магазину, але п’ять років була в.о., оскільки не хотіла вступати в партію. Щопівроку мене викликали і запитували, чи я вже готова до вступу в партію, я казала, що не готова. А директором мене вибрав вже колектив, коли отримав змогу це зробити. А потім мітинги за незалежність.

Про те, що найцінніше

Яка у Вас сім’я? Хто ці люди? На чому вона тримається?

В мене донька і зять. Оце і є моя сім’я. Обоє за фахом лікарі. Коли хтось розмовляє на медичні теми, я можу майже на рівних з ними розмовляти. Терміни всі я вже знаю, так що мене частенько питають, чи я не лікар. А я відповідаю – ні, я просто з лікарями живу.

Хто ж буде продовжувати Вашу справу? Діти ж лікарі?

Була думка щоб діти продовжували. Коли донька вступала в медінститут, я її зі сльозами на очах (сміється) просила туди не вступати, але вона сказала, що бачить себе тільки в медицині. Кожному своє.

Б Л І Ц

Хобі: це книги. Це все життя так було, в нас в сім’ї було. Тато збирав книги, все довкола в хаті було ними заставлене;
Художня література: Це залежить від віку і від настрою. Найяскравіші враження, напевне, в юності. Це мабуть жіноча книжка «Віднесені вітром» із словами героїні щодо проблем «про це я буду думати завтра»;
Художній фільм: Не дивлюсь. Не маю часу.
Музика: Все, крім року.
Відпочинок: гірські лижі та подорожі
Мрія: В мене одна мрія – щоб моя дитина була здорова.

Розмову підтримував Остап Малашняк