...Про те як живеться лікарям-підприємцям, що їх болить, а що тішить детальніше розповідає член Комітету підприємців Львівщини, голова Асоціації імплантологів України, віце-президент Асоціації стоматологів України Мирон УГРИН
Мирон Унрин з дружиною
-- Пане Мироне, як Ви потрапили у Комітет підприємців Львівщини?
-- Моє знайомство з Комітетом відбулось під час подій „Помаранчевої революції”, тоді я не був членом комітету. Але у комітеті був мій знайомий Олег Мацех, відповідно у той період люди самі якось гуртувались біля чогось. А от членом КПЛ я став у червні 2005 року. Мені імпонує сама ідеологія цієї організації – завдання Комітету, погляди на те що робилося і намагання щось зробити, вони збігалися із тим що є у мене. У принципі – це нормально, що ти з тими людьми, які близькі тобі по духу та по призначенню. А я прийшов тому, що хочеться бути корисним та брати активну участь у змінах.
-- Ви є також головою Асоціації імплантологів України та віце-президентом Асоціації стоматологів України, як вдається встигати бути і тут, і там?
-- Це моє давнє життєве переконання – „чим більше ти навантажений – тим більше ти встигаєш”. Якщо правильно спланувати та упорядкувати справи, то можна нормально працювати і одне другому та третьому не буде суперечити. Можна, правда, фізично не встигати, але маючи сучасні засоби зв’язку, із дефіцитом часу можна посперечатися. А головне участь у асоціації – зачіпає один аспект моєї діяльності – профіль, фах.
Варто зазначити, що окрім лікарської практики, я ще й є бізнесменом – видавцем медичної літератури, займаюся виробництвом імплантатів, є представником швейцарської фірми на українському ринку. Відповідно питання, які зачапають так чи інакше підприємницьку діяльність (податкова, митниця) мене, як підприємця хвилюють так само, як і того хто займається виробництвом будматеріалів. Тим паче, що наше законодавство далеке від досконалості.
Наприклад, податок на додану вартість у медицині я вважаю злочином проти медицини. Тому що не держава платить за лікування, а сам пацієнт... Коли лікар сплачує ПДВ, і відповідно вносить ці витрати у ціну, виходить, що хвора людина окрім плати за послуги має ще доплатити тих 20% податку на додану вартість – це абсурд. На заході ж існує інша практика, наприклад у Польщі більшість медичних послуг звільнено від ПДВ, інші ж доступні із ставкою не більше 7%.
Поміж тим, участь у КПЛ дозволяє не лише спробувати вплинути на події довкола законодавства, а й подивитися як твої колеги справляються із схожими проблемами, повчитися, і навіть допомогти. При тому, незважаючи на те, що організація називається Комітет підприємців Львівщини, атмосфера у ньому досить дружня, і більше нагадує клуб, а не організацію із строгою партійною дисципліною. Характерно, що при цьому організаційний момент у Комітеті досить потужний, що неодноразово доводили факти впливу на громадську думку.
"Зараз ми вже робимо майже все те, що робить імплантолог на заході.."
-- Ви вже 15 років ведете бізнес, чи можете сказати що міняється, а що залишається незмінним?
-- Постійним лишається страх. Як і тоді починалося досить нестабільно – лише з’являється приватна власність, своя справа, а відповідно і острах, що прийдуть якісь дядьки у шкірянках. Я не можу сказати, що зараз я позбувся цього остраху.
Крім того я починав свою справу, коли з’являлися перші кооперативи, держава тримала політику повного сприяння цьому. А коли кооперативи розрослися, адміністрація зрозуміла, що їх можна „доїти”, почалася чорна фаза.
По-моєму, це повторюється і сьогодні. Спочатку держава відпускає, дає підприємцю трохи заробити, а потім втискає у такі рамки, що бізнес одразу стає як мінімум неприбутковий. До того ж у наш час зміни до законодавства відбуваються досить часто. На мою думку, уряд має нести відповідальність за ті зміни, які він ініціює. Наприклад, я взяв кредит при певній ситуації при певній законодавчій базі, і порахував, що можу його віддати вчасно і без проблем. При умові, зміни законів, що регулюють підприємницьку діяльність, він же ж має допомогти мені віддати цей кредит.
Мені дуже шкода, що зараз склалася така ситуація, що теперішня адміністрація, яка прийшла до влади, і яку фактично привели люди малого та середнього бізнесу. Дозволила „вдарити” власне по цьому ж малому та середньому бізнесі одразу ж по своєму пришестю... І що характерно, що нова опозиція сьогодні каже, що вона відстояла єдиний податок. Паралельно Тимошенко та Ющенко говорили, що ці закони написані ще старою владою, а поміж тим за період з’ясування „бути чи не бути єдиному податку” кошти до бюджету надходили.
До того ж сьогодні немає поваги до людини, яка займається бізнесом, яка працює. Надалі кажуть що ти злодій, бо їздиш на хорошій машині, а більшість ні. При цьому не розуміючи, що ця людина заробила на таке авто. Мабуть, у кожного пересічного працюючого громадянина була ситуація, що до нього підходила не стара людина? До мене також підійшов молодий чоловік і попросив "пару копійок". А я йому кажу: „А ти підмети вулицю і заробиш тих пару копійок.” На що він мені відповів: „А ти б підмітав?”, -- розвернувся і пішов... А я би підмітав...
Звичайно, за такий кавалок часу щось таки змінилося. Наприклад, все таки можна міняти ситуацію через громадськість. При цьому велика симпатія до КПЛ у мене виникла через її незаполітизованість. Тут ти можеш бути партійним, позапартійним, однак залишаєшся підприємцем, відповідно, інтереси залишаються спільними.
-- До 1986 року операції по імплантації були заборонені законами СРСР, у той час, коли на заході ця галузь розвивалася, чого сьогодні досягли українські фахівці?
З 1986 фактично було скасовано наказ про заборону, для цього постаралися такі фахівці як професор Суров та інші. Однак до 1990 року практикувався майже не було. Я навіть робив аналіз діяльності тих курсантів, що слухали лекції професора Сурова, з них менше 10% пов'язали свою роботу з імплантацією. Фактично наказ про заборону навіть після скасування мав значну інертну дію по відношенню до методи імплантації. Фактично тільки після 90-х років почався бурхливий ріст галузі. Хоча й потім, коли у 1999 році створювалась Асоціація імплантологів не усі науковці розуміли її доцільність.
Тобто зараз ми вже робимо майже все те, що робить імплантолог на заході. Єдине що у західних фахівців залишається для переваги – це майже 30-ти річний науковий та практичний досвід. Практично у нас можна прослідкувати понад 5-ти річну, окремі випадки понад 10-ти річну роботу, давнішої у нас „де фактум” просто немає. У цьому плані нам таки варто ще набратися досвіду, а технологічну та технічну базу ми маємо вже сьогодні.
"Чесно кажучи, я людина сімейна.."
-- Яке місце у Вашому житті займає сім’я?
Чесно кажучи, я людина сімейна. На жаль, я маю дуже мало часу, однак мені вдається підтримувати відчуття, що я буваю дома і мої діти мають батька, а внуки діда. Я намагаюся якнайчастіше з ними зустрічатися, при такому ритмі це важко, але можливо.
У мене є дві доньки, одна працює у медцентрі гігієністом, а друга вчиться у Канаді на гігієніста. Хоча друга донька і отримала фах програміста в Політехнічному.
--Чи є бажання аби і внуки продовжували вашу справу?
-- Ясно, що хотілося б, що тут говорити... Цікаво, що коли будувалася клініка, я показував своєму онуку котлован і говорив: „Бачиш – це твоя клініка.” Тепер, коли лунає телефонний дзвінок і мій онук питає: „Ти де?” – а я кажу: „У клініці,” – він перепитує, -- „У моїй клініці?”
Б Л І Ц
Хобі: верхова їзда;
Книжка: О’Генрі, новели; Ромен Ролан;
Художній фільм: фільми Микити Михалкова, час до часу екшени;
Музика: Класична;
Відпочинок: пасивний („коли можна вести „рослинний” спосіб життя – Єгипет, Туреччина”) чергується з пасивним (гори)
Мрія:
1. „До недавнього часу була збудувати клініку, а тепер, щоб вона почала нормально функціонувати”;
2. „Щоби нарешті для усіх настало те „світле майбутнє”, яке обіцяє влада кожному наступному поколінні – „Хотілося б нарешті пожити у ньому...”
