Про будову громадського, професійного та сімейного життя далі розповідає голова Комітету підприємців Львівщини, голова наглядової ради будівельно-інвестиційної компанії „Комфорт-Інвест” Тарас СОСНОВСЬКИЙ
"Я не претендую на роль „вождя” чи лідера, скоріше моя функція бути комунікатором..."
-- Пане Тарасе, кому належить ідея створення Комітету підприємців Львівщини?
-- Ідея створення Комітету підприємців Львівщини – це колективна річ. Протягом минулого року існував праобраз КПЛ – „пивний клуб”, який об’єднував підприємців. Це були люди, які просто відчували брак спілкування із „собіподібними”.
Ми збиралися у якийсь день пили пиво, ділилися думками. А під час „помаранчевої революції” об’єдналися вже фактично для того аби підтримати Ющенка. Зокрема підприємці займалися організацією спостерігачів на схід -- так ми між собою і познайомилися.
Пізніше у середовищі тих підприємців виникла ідея блокування податкової, тому що на той час вона була „оплотом” СДПУ (о), чи штабом Януковича. Ми зробили акцію, вона була успішною, -- щурі повтікали. А далі виникло питання „що далі?” – і вирішили створити Комітет. Це вже більше ніж просто „пивний клуб”, а з часом до КПЛ почали приєднуватися нові цікаві люди.
-- Ви є головою КПЛ із дня його створення, як вважаєте чому?
-- Важко пояснити, можливо, тому, що я активніше спілкуюся із підприємцями і багатьох знаю. А коли починався рух мобілізації спостерігачів, то я просто обдзвонював всіх, кого знаю.
Потім я переконував їх у важливості блокування податкової. Далі при створенні Комітету були збори, і мене обрали головою. Хоча вважаю, що ця посада не є чимось особливим. Я не претендую на роль „вождя” чи лідера, скоріше моя функція бути комунікатором.
-- Можете згадати за час існування КПЛ найкращий та найгірший проект Комітету?
-- Найкращою акцією, на мою думку, можна назвати блокування податкової, хоча тоді ще і не було Комітету. Але це було класно...
Що до найгіршого... То мені важко сказати. Я не можу сьогодні говорити, що щось не вдалося взагалі. Деякі речі викликали більший резонанс, деякі менший, однак залишився досвід -- а це вже позитивно.
Ну із таких, що реалізувалися не зовсім так, як хотілося б – то це Форум підприємців. Хоча і він приніс якісь плоди. Мета створення КПЛ – це висловлення своєї позиції, думки певного кола підприємців і надання цьому якогось вагомого статусу -- як правило, це вдається досягнути.
У нашому Комітеті є багато розумних та прогресивних людей, і коли вони говорять -- це завжди цікаво. Тому мені важко говорити про те, що ми робили щось не цікаве.
-- Багато журналістів розуміє схожі структури як можливість лоббіювати свої корпоративні інтереси, наскільки КПЛ відповідає такому стереотипному уявленню медіа?
-- Справа у тому, що у Комітеті об’єднані підприємці, які працюють у різних галузях. І тому важко говорити про лоббіювання окремих галузей чи проектів, -- це може зацікавити кількох людей, однак Комітет загалом – навряд чи.
Коли ж говорити про лоббіювання підприємництва взагалі, то така ідея зараз звучить і активно втілюється у життя. Тобто формуються якісь громадські органи, які належать підприємцям і слугують модератором їхньої думки. У такому ракурсі можна говорити про лоббіювання підприємництва загалом.
Якщо раніше, за старої влади бізнесменів розглядали як „дійних корів”, з яких можна тягнути гроші, то зараз усе по-іншому. Ідея „помаранчевої революції” зрештою й була такою, що підприємці – це все таки є певний прошарок, до того ж не найдурніший і не найбідніший, а досить навіть прогресивний.
10 років для компанії це багато чи мало?
-- З чого починався „Комфорт-Інвест” 10 років тому, і яким він буде через 10 років?
-- „Комфорт-Інвест” починався із торгівлі побутовою технікою. Спочатку було троє людей, які хотіли займатися підприємницькою діяльністю. Що вони вміли-знали? – це телевізійну техніку. Пізніше з’явилися партнери фірма „Фокстрот”, і разом із партнерами ми збудували мережу магазинів. А поки ми будували, вирішили, а чому б і самим не зайнятися цим серйозно. Відтоді паралельно фірма почала розвивати напрямок будівництва та напрямок кондиціонування. З часом вони переросли у паралельні акціонерні товариства – „Кофорт-Сервіс” та „Комфорт-Буд”.
Через 10 років „Комфорт-Інвест” я бачу як інвестиційну компанію (яка володіє акціями цікавих та перспективних підприємств), з другого боку це „ріл е стейт кампані” – компанія, яка інвестує у нерухомість, та експлуатує її.
-- Зараз багато говориться про покращення інвестиційного клімату для іноземних інвесторів, а як держава зараз поводиться з вітчизняними?
-- Сьогодні вітчизняні інвестори почувають себе не досить комфортно.
Іноземний капітал є значно потужніший ніж вітчизняний -- це правда. А для того аби дати поштовх розвитку економіки України – треба великі іноземні інвестиції. У середині країни їх замало, і тому потрібно брати ззовні.
А стосовно того як жити українському інвестору, то тут загальні вимоги – чіткі правила гри. Мають бути якісь контракти. І якщо для інвестора, -- це розуміють усі, -- основна мета – це зиск, то держава повинна також мати якусь чітку стратегію. Наприклад, чому владі цікаві інвестиції саме у ту галузь, а не в іншу; чому місту вигідно збудувати в одному місці супермаркет, в другому – кінотеатр, а в третьому – житловий будинок... Це має бути жорстка позиція уряду, міської влади, але, на жаль цього немає...
Зараз це носить хаотичний, і навіть симптоматичний характер. -- В Україні бракує цукру – всі на боротьбу за цукор! А виявляється для того аби в державі влітку був цей цукор, треба було подумати рік наперед. Це стосується й енергоносіїв, палива та іншого. Відповідно урядом має бути продумана програма, яку бачить інвестор і думає куди саме вкладати кошти.
Друга річ – гарантії. Ну про гарантії зараз важко говорити, бо пройшло ще мало часу.
-- Наскільки заповнений ринок послуг по будівництву Львівщини, яку частку цього ринку займає Ваша компанія?
-- Тут питання треба розділити. Якщо говорити про ринок будівельних послуг, то на сьогодні він є незаповненим – відчувається брак будівельних компаній, які здатні будувати великі об’єкти і готові надавати якісні послуги. У Львові на сьогодні є 5-6 таких компаній, -- а це замало. Серед них „Комфорт-буд” є однією із найкращих. Коли говорити про об’єми ринку, то у Львові вона займає близько 30%. По Україні досить мало, але ми працюємо над цим питанням.
Окремим пластом є будівництво житла, ним займається „Комфорт-Інвест”, який охоплює 25% цього ринку.
Крім того є підприємство „Ваш комфорт” – це агентство нерухомості, яке працює як на первинному, так і на вторинному ринку. При цьому воно продає не лише наші новобудови, а й те житло, яке вже було у експлуатації, плюс промислові та торгівельні об’єкти, а також займається здачею приміщень в оренду. І як не буде це нескромно -- і тут агенція чи не найкраща на ринку.
-- Раніше власники будівельних компаній відзначали „будівельний бум”, на Вашу думку, чи доречно говорити зараз про бум?
-- Будівельний бум нас ще чекає. Зараз до піку доходить будівництво у Києві.
Бум – це тоді, коли здається максимальна кількість об’єктів, у квітні ж цього року відбувся бум купівлі житла. Це було спричинено різким зростанням ціни на квартири. За 2003-2004 ціна зросла удвічі, і далі продовжувала рости. Відповідно люди й намагалися якнайшвидше купити квартири. Тобто відбулося суттєве збільшення попиту, і населення вже не вкладало гроші у банк, а інвестувало у нерухомість, -- тому що завтра вона буде ще дорожчою.
Сьогодні ситуація вирівнюється, хоча на ринку житла попит все одно поки перевищує пропозицію.
Звичайно, прогнози – річ невдячна, але якщо говорити про Львівщину, то бум її чекає протягом найближчих 2-5 років. Це залежатиме від розвитку області, платоспроможності населення і від багатьох інших факторів.
-- Який об’єкт „Комфорт-Інвест” може назвати своєю гордістю, і чому?
-- На сьогодні можна назвати торговий комплекс на вулиці Княгині Ольги – це коли говорити про „Комфорт-Інвест”. А що стосується „Комфорт-буду”, то це напевно мережа супермаркетів „ВАМ”.
З дружиною Романною
-- Часто сім’ї бізнесменів скаржаться на недостатність уваги з боку годувальника, а у вас як?
-- У мене аналогічно... Справа у тому, що підприємці – це люди, яким постійно щось потрібно, і відповідно вони не сидять на місці. У той час, коли сім’я – це річ стабільна, яка вимагає не так змін, як постійної уваги. Можливо саме тут є певний конфлікт...
-- Велика у Вас сім’я?
-- Дружина і двоє дітей – хлопчик та дівчинка, відповідно їм по 10 і 5 років.
Уважається, що двоє дітей – це просте відтворення. А от для того, щоб забезпечити приріст населення для України – це мало. У колі підприємців зараз популярно зважуватися на третю дитину, при цьому незалежно від того чи великий віковий розрив із попередніми двома. У мене багато знайомих, які досягнувши у бізнесі певних успіхів та маючи вже дорослих дітей, погоджують народження третьої.
-- Чи хотіли щоб і Ваші діти продовжили Ваш бізнес?
-- Завданням батьків, на мою думку, є забезпечення дитині максимального вибору у майбутньому. Тільки тоді коли дитина має широкий вибір, вона може знати себе у чомусь. А нав’язування чогось конкретного зробить дітей нещасними. І до речі не факт, що вони займатимуться чимось примусово, досвід показує, що з часом діти таки повертаються до тієї справи, яка їм до вподоби...
-- Тоді кого бачите продовжувачем вашого бізнесу у далекому майбутньому?
-- Я про це не думаю. Справа у тому, що ми себе називаємо інвестиційною компанією, і намагаємося будувати роботу на підприємствах так, щоб вони змогли жити не прив’язуючись до персоналій -- засновників чи акціонерів. Є певні структуризовані правила гри, і найкраще вони працюють в акціонерних товариствах. Тоді коли правління, яке працює в акціонерних товариствах не дуже мало би перейматися, тим хто є акціонером. Головне аби акції котувалися на біржі. Коли вони перестають котуватися, перестають давати дивіденди та капітальний дохід, -- акціонери збираються та вирішують долю правління. Це цивілізований підхід.
Є, правда, й інша схема, яка базується виключно на приватному сімейному капіталі і має династійний характер. Сьогодні такий бізнес ведеться у південних країнах – Італія, Іспанія.
Проте зараз світ рухається до моделі акціонерних товариств. Це американсько-англійський шлях.
Літом можна в гори і з донькою Даною
Б Л І Ц
Хобі: узимку-- гірські лижі, улітку – дайвінг;
Художня література: Паоло Колельйо, Марина Гримич „Егоїст”;
Художній фільм: „Мрійники”;
Музика: джаз і український фольк;
Відпочинок: збирання грибів;
Мрія: „Завжди мріяв літати, як-небуть, чи за штурвалом літака, чи якимось іншим способом”
