"За" відповідну пропозицію проголосували 440 народних обранців. Зокрема, Кабінету Міністрів доруч или протягом двох тижнів внести до парламенту нову редакцію закону про держзакупівлі.
Як держустанови, так і приватні підприємства вимагали скасувати чинний закон про держзакупівлі уже давно. З одного боку, держслужбовці нарікали – проведення тендерів суттєво затягує процес закупівлі товару, робіт чи послуг, особливо коли йдеться про термінові закупівлі, від яких залежить життя чи здоров’я людей. До того ж умови тендеру не гарантували того, що установа отримає дійсно якісний товар.
З іншого боку, підприємства, які мали бажання взяти участь у тендері, були залежними, по-перше, від сплати обов ’ язкових (і до того ж доволі високих) платежів у Тендерну палату, по-друге, від умов тендеру, а по-третє, від інших учасників. І навіть якщо учасник тендеру міг запропонувати дійсно якісний товар за невисокою ціною, на заваді йому могла стати відсутність конкурентів. Адже відповідно до законодавства, тендер проводився за умови наявності як мінімум трьох учасників. Відтак, аби перемогти у тендері, деяким фірмам доводилося створювати підставних учасників і до того ж, сплачувати подвійні платежі.
Ще одна сторона тендерної медалі, як зазначають експерти, це корупційні схеми, пов’язані із проведенням тендерів, переможцями яких дуже часто ставали не об’єктивно вигідніші для держустанови пропозиції, а ті, які змогли домовитися на «вищому рівні».
Відтак, страждали від цього як бюджети, так і остаточні споживачі цих товарів, послуг чи робіт.
Наразі Україна очікує нового об ’ є ктивного закону про закупівлі товарів та послуг за державні кошти. Очевидно, що йдеться про те, аби такий закон не допускав корупції чи зловживань з боку чиновників, які витрачають бюджетні кошти. Але з іншого боку, він не може бути настільки обтяженим розмаїтими «якщо», які здорожують товар чи послугу, або ж затягують реалізацію справді потрібних проектів та вимивають і без того не надто великі кошти з локальних бюджетів.
Хоча, як показує український досвід, зовсім не виключено, що й цього разу хтось захоче написати новий закон під себе чи під своїх любих друзів.
коментують
Петро Писарчук, нардеп, член комітету ВР з питань бюджету: «Група ділків, у яку входили нардепи, заробила на тендерах більше мільярда доларів»
«Тільки лінивий не критикував ту ситуацію, яка склалася в Україні у сфері закупівель за бюджетні кошти. Цю систему узаконили у 2005 році. Це дало можливість на рівному місці групі ділків, у яку входили народні депутати України, наживати мільярдні статки. Астрономічні суми заробляли на підприємствах, які хотіли брати участь у тендерах. За рік ці ділки заробили на тендерах більше одного мільярда доларів.
Ясна річ, що Верховна Рада майже у повному складі проголосувала за скасування закону про держзакупівлі і за те, щоб ліквідувати тендерну палату, розуміючи критичну ситуацію, що склалася в цій галузі.
Ясна річ, закон про держзакупівлі, який існував до 2005 року, – не найкращий варіант. Тому наразі уряд має розробити тимчасове положення, яке дасть можливість здійснювати закупівлі за державні кошти. Це положення буде тимчасовим, і найближчим часом парламент однозначно прийме новий закон».
Андрій Стецьків, голова бюджетної комісії ЛМР: «Закон про держзакупівлі не створював умов для чесної боротьби, а ускладнював і здорожував вартість робіт»
«Закон про закупівлі за державні кошти, який діяв до вчорашнього дня, був обтяжений непомірними і нікому не потрібними платежами в тендерну палату. Відтак будь-який учасник, який ще не отримав державного замовлення, мусів сплатити величезні суми, залежно від контракту. Попередній закон цього не вимагав. Це по-перше.
По-друге, цілий ряд дрібних робіт не потребував тендерів, а замовник – державна установа – мала просто «витягати» тендер, навіть якщо не було учасників. Тому що для тендерної закупівлі у ній мало брати участь не менше трьох учасників. І це доходило до сміху, коли, наприклад, районний відділ освіти проводив тендер, щоб закупити дитячі сосиски.
Звичайно, є моменти, які під час державних закупівель потрібно регулювати. Але я вважаю, що те, що скасували цей закон – дуже добре. На мою думку, уже не чинний закон про держзакупівлі був прийнятий для того, щоб відбувалася чесна боротьба за право виконувати роботи за бюджетні кошти. Але закон про держзакупівлі не створював умов для чесної боротьби, а тільки ускладнював і здорожував вартість робіт. Тому що закон вимагав від кожного учасника тендеру сплачувати якісь побори. А усі виконавці – це приватні фірми, і зрозуміло, що ці всі платежі, а часом не тільки платежі за себе, але й за інших підставних учасників, вони вкладали у вартість робіт, тому що вони були змушені, кажучи простою мовою, відбити ті гроші, які вклали, та ще й на цьому заробити. Міський бюджет від цього зазнавав збитків, однозначно.
Колись був гарний фільм «Біле сонце пустелі», в якому один із героїв фільму Вєрєщагін сказав: «Я мзду не беру, мне за державу обидно». А у ситуації із держзакупівлями все навпаки: держава брала мзду, яка лягала тягарем на органи місцевого самоврядування, і при цьому не лише брала мзду, але й ускладнювала процедуру закупівель.
Сьогодні ситуація із державними закупівлями у Львові жахлива, тому що цього року у місті ще не відбувся жоден тендер. І це жах, тому що уже березень, велику кількість тендерів вже оголошено, але це означає, що поки їх проведуть і визначать переможця, буде вже травень, у кращому випадку. Бо якщо тендер не відбудеться, його треба буде оголошувати повторно, і тоді ми почнемо, для прикладу, ремонтувати дороги аж у серпні. Хоч зараз погода дозволяє робити ремонти, але мусимо чекати проведення тендерів, від моменту оголошення і проведення яких має пройти 45 днів».
Марко, приватний підприємець: «Рішення парламенту є добрим для всіх, окрім тендерної палати»
«Рішення парламенту скасувати чинний тендерний закон є добрим і для тих компаній, які продають, і для тих, які закуповують. Воно позитивне для всіх, хіба крім працівників Тендерної палати.
Підприємства, які продають, тепер не мають зайвих видатків, пов’язаних із реєстрацією у Тендерній палаті і так далі. А підприємства, які закуповують, мають більший вибір. Бо свого часу, дуже багато компаній відмовилися постачати товари чи послуги на державні підприємства, тому що, по-перше, фіксуються ціни, по-друге – невідомо чи виграєш, а гроші за участь платити треба. Відтак державні підприємства часто не мали можливості закуповувати необхідні матеріали.
Ми працюємо з державними підприємствами, одне з яких дуже показове, бо їх постачальники з Росії відмовлялися від участі в українських тендерах. І це підприємство змушене було знімати певні види продукції з виробництва, бо не мали відповідних матеріалів».
