Нечисленним представникам приватного бізнесу вперше вдалося зробити те, чого довго й безуспішно домагалась опозиція: вони змогли не тільки без втрат провести мітинг на головній площі країни, а й розпочати діалог з урядом, офіційно передавши йому свої вимоги. Утім обіцянки про співпрацю, що їх дали підприємцям представники влади, не завадили через декілька годин після “конструктивного діалогу” затримати організаторів акції.
Із наступного року в Білорусі мають набути чинності два укази президента, які значно ускладнять роботу приватного бізнесу в країні, а існування деяких підприємств зроблять просто неможливим. Це указ №760, відповідно до якого індивідуальним підприємцям буде заборонено використовувати працю найманих робітників, за винятком членів родини та близьких родичів, і указ №302, що вимагає перереєстрації окремих підприємців у приватні унітарні підприємства.
Від моменту підписання указів підприємці неодноразово зверталися в різні держустанови з проханням переглянути політику держави стосовно приватного бізнесу, декілька разів організовували локальні мітинги й пікети, однак ніякої реакції від влади домогтися так і не вдалося.
Відтак на засіданні ради кампанії “За вільний розвиток підприємництва”, яка об’єднала білоруських працівників приватного бізнесу, що бажають боротися за свої права, ухвалили рішення провести загальнореспубліканську акцію протесту. Відповідно до нього, 9 листопада підприємці передали в Мінський міськвиконком заявку на проведення 10 грудня мітингу на головній площі країни. Влада Мінська відмовила в дозволі на проведення заходу на Жовтневій площі та запропонувала перенести його у традиційне місце “заслання” білоруських опозиційних акцій – парк Дружби народів на площі Бангалор.
Підприємці відмовилися вкотре “мітингувати в кущах” і заявили про рішення провести акцію на Жовтневій площі всупереч забороні. Після цього представники влади почали чинити пресинг і на організаторів заходу, і на “рядових” підприємців. Практично в усіх білоруських містах співробітники міліції проводили “роз’яснювальні бесіди” із представниками приватного бізнесу, нагадуючи їм, що мітинг заборонено і за участь у ньому доведеться відповідати. З деяких районів надходили сигнали про погрози на адресу потенційних учасників акції з боку податкових органів. 29 листопада двох розповсюджувачів листівок з інформацією про мітинг засудили до семи й десяти діб арешту за порушення правил організації масових заходів. Активісти підприємницького руху одержували “запрошення” у прокуратуру, однак здебільшого відмовлялися прийти туди без письмового виклику. Спостерігаючи за підготовкою до акції, і з боку підприємців, і з боку влади, білоруська громадськість схилялася до думки, що шансів відбутися в цього мітингу небагато.
Атмосферу, що панувала на Жовтневій площі о 12 годині 10 грудня пересічний громадянин, який проходив там, цілком міг би назвати святковою: величезна ошатна ялинка в центрі площі, вітальні новорічні вивіски на фасаді Палацу республіки, веселенькі мелодії, що лунають із динаміків на стовпах… Але, підійшовши ближче, він помітив би, що музика занадто гучна: її спеціально “врубали на повну котушку”, щоб заглушити слова людини з мегафоном у руці, яка стоїть у центрі площі. Якби пересічний громадянин придивився, він побачив би біля сходів палацу людей з гаслами “За свободу підприємництва!”, “Указ №760 – 760 тисяч нових безробітних”, “Так – закону, ні – указам!” Пересічний громадянин прискорив би ходу, помітивши по периметру площі працівників міліції та людей у чорному цивільному. Тому що громадянин – не який-небудь, а білоруський, він точно знає, що десь неподалік у дворах припарковані “автозаки” із заґратованими вікнами й автобуси з ОМОНом. Тому що білоруський громадянин давно привчений проходити далі й у жодному разі не висуватися. Ну, та Бог із ним, із пересічним білоруським громадянином, подивімося, хто ж цього разу насмілився “висунутися”.
На відміну від традиційних опозиційних акцій, більшість із тих, які зібралися, – не школярі та студенти, а люди середнього віку. Це – приватні підприємці, нечисленний білоруський “середній клас”, який зумів уціліти всупереч відверто спрямованій проти нього політиці влади.
“2008 рік може стати останнім в історії білоруського підприємництва, оскільки багато підприємців стануть безробітними, – кричить у мегафон керівник кампанії “За вільний розвиток підприємництва” Віктор Горбачов. – Якщо сьогодні робитимемо вигляд, ніби нічого не відбувається, завтра нам просто не дадуть змоги займатися своєю справою”.
Горбачов кричить зовсім не від надлишку темпераменту. Тепер його слова заглушує не тільки музика, а й міліцейська “бубнілка” – машина зі звуковою установкою. “Мітинг не санкціонований. Прохання негайно розійтися. Інакше проти вас можуть застосувати фізичну силу та спецзасоби”, – цей “міліцейський реп”, до болю знайомий учасникам практично будь-яких білоруських зборів “більше трьох”, повторюють раз у раз. Але сюди прийшли ті, хто вже втомився боятися, вони не побіжать по будинках слідом за пересічним білоруським громадянином.
“Підніміть руки, хто вважає президентський указ незаконним! От. Ті, хто не підняв, – каґебешники, їм статут не дозволяє”, – жартують учасники мітингу з “людей у цивільному”. У декого в руках з’являються намальовані від руки плакати. Для обґрунтування неправоти президентських указів у хід ідуть не тільки витяги з Конституції, а й цитати з Біблії, вірші білоруських поетів. На одному з плакатів цитують навіть Тараса Шевченка, причому на тлі біло-червоно-білого білоруського прапора.
Юрба на площі збільшується. Згодом ЗМІ, залежно від своєї “орієнтації”, оцінять кількість по-різному: від трьохсот до двох тисяч осіб. Однак найбільш об’єктивними все-таки видається цифра дев’ятсот-тисяча. “Нас дуже мало для такої великої країни, – говорить Віктор Горбачов. – Але ті, хто прийшов сюди, а не на Бангалор, повинні йти до кінця, адже ми боремося за своє майбутнє”.
Він повідомляє, що вранці 10 грудня затримали трьох заявників мітингу, серед яких і лідер громадського об’єднання “Координаційна рада підприємців Республіки Білорусь” Аляксандр Макаєв, який неодноразово заявляв у пресі про “геноцид проти підприємців”, що його чинить останнім часом білоруська влада. Зачитане письмове звернення Макаєва ляже в основу ухваленої на мітингу програми подальших дій підприємницької спільноти. У ньому, зокрема, пропонують нарешті консолідуватися та створити робочу групу, до якої ввійшли б представники всіх підприємницьких рухів і товариств.
“Ми маємо повне законне й моральне право на протест, тому що стоїмо за правду й справедливість, – ідеться у зверненні. – У нас є місяць. Змусьмо владу, яка б вона не була, поважати свій народ”.
Підприємці, які зібралися на Жовтневій площі, вирішують 1 січня 2008 року розпочати загальнореспубліканський страйк і знову вийти на несанкціонований мітинг 10 січня, якщо влада не виконає їхньої вимоги й не скасує укази, що суперечать Конституції.
“Люди в цивільному” старанно записують усі виступи на свої горезвісні малюсінькі відеокамери. Втім деякі учасники акцій протесту стверджують, що в камерах навіть немає батарейок, знятого матеріалу КҐБ не потрібно, важливо просто провести психологічну атаку.
Окрім цієї атаки до ніяких інших агресивних дій влада, всупереч очікуванням багатьох, не вдається.
Навпаки, деякі її представники активно демонструють готовність до діалогу. Представники міськвиконкому та міністерства економіки вмовляють учасників мітингу розійтися й намагаються переконати їх у необґрунтованості проведення таких акцій “у державі, де все можна вирішити цивілізованим шляхом”. Підприємці проводжають їх несхвальним свистом. Потім вирішують офіційно передати свої пропозиції парламенту й починають рухатися центральним проспектом Мінська в бік площі Незалежності, на якій розташований Будинок уряду. Дорогою начальник управління підприємництва комітету з економіки Мінського міськвиконкому Олександр Калиновський нарешті визнає, що “проблеми є, і їх треба вирішувати”, однак пропонує зробити це в більш спокійній обстановці. З ним солідарний депутат Анатолій Павлович, який вийшов до учасників акції, коли ті дійшли до Будинку уряду. Він пропонує підприємцям зустрітися в найближчі кілька днів, обговорити ситуацію та шляхи виходу з неї. Крім того, обіцяє організаторам та учасникам мітингу, що їх не переслідуватимуть правоохоронні органи.
Після цього група підприємців входить у приймальню Будинку уряду, щоб офіційно передати ухвалену на мітингу резолюцію. У ній викладено вимоги до уряду “дати оцінку дискримінаційного президентського указу №760 від 29 грудня 2006 року на відповідність Конституції Республіки Білорусь, суворо покарати винуватих у його появі та припинити судове переслідування підприємців за висловлення своєї думки”. Крім того, підприємці жадають від влади виконання 12 умов, які запропонував Білорусі Євросоюз “із надання допомоги в запровадженні реформ, серед яких – дотримання прав громадян Білорусі на справедливий суд і підприємницьку діяльність без надмірного втручання влади”. Вийшовши через якийсь час, представники делегації повідомляють, що документ прийняли й зареєстрували в секретаріаті уряду, 19 грудня має зібратися погоджувальна комісія за участю підприємців і представників уряду, яка обговорить їхні вимоги. Учасники мітингу починають розходитися, самі здивовані настільки успішним результатом. Уже через декілька хвилин опозиційні лідери в інтерв’ю інформаційним агентствам говорять, що це була перша успішна акція протесту, починаючи з 1996 року, що “підприємці прийшли й завоювали площу”. А самих “завойовників” на прилеглих вулицях уже очікують наряди міліції...
За повідомленням інформаційного агентства БелаПАН, стосовно лідерів підприємницького руху Віктора Горбачова й Аляксандра Макаєва, а також іще декількох учасників мітингу, затриманих 10 грудня, складено протоколи про адмінпорушення.
Андрій Асін, Мінськ "Львівська газета"
